Напередодні Дня захисника України відкрито меморіальну дошку на честь воїна АТО Віталія Сташка

Гарним батьком, сином та чоловіком, надійним товаришем, прекрасним вчителем, вмілим керівником та наставником, справжнім господарем був Віталій Васильович Сташко, мудрим, енергійним, толерантним та порядним, великим працелюбом. Він завжди виношував нові цікаві ідеї, умів зацікавити ними інших. Невтомно творив і плекав рідну школу, якою жив до останнього подиху. Любив свою країну, боровся за нею, стояв на сторожі волі і незалежності.

Народився Віталій Васильович Сташко 12 лютого 1972 року у селі Кисилів Кіцманського району Чернівецької області. У 1989 році закінчив Кисилівську школу зі срібною медаллю. У 1989 році вступив на географічний факультет Чернівецького національного університету, який закінчив у 1994 році. У 1993 році одружився з Інною Василівною Дяченко, а в 1995 році у них народився син Євген. У 1997 року Віталій Васильович працює вчителем географії у Шура-Мітлинецькій школі, а в 2001 році – вчителем географії у міській школі №5. З 27 листопада 2002 року стає директором Кунянської школи. У 2015 році, із січня по листопад, Віталій Васильович перебуває у зоні АТО, захищає кордони нашої країни.  Цьогоріч 30 липня у розквіті життя, у 46 років, Віталія Васильовича не стало.

На мітингу-реквіємі, що проходив на території школи, були присутні жителі Кунянської територіальної громади, колеги, друзі та знайомі. Своїми спогадами про Віталія Васильовича ділилися голова районної ради Григорій Боровий, голова районної організації профспілки працівників освіти Валентина Оріховська, сільський голова Світлана Кондратюк, директор музею АТО Андрій Головань. Не стримуючи сліз, про Віталія Васильовича розповіла дружина Інна Василівна Сташко.

«Присутність Віталія Васильовича ми відчуваємо і досі у кожному куточку школи, у кожному класі, у кожній алеї, зробленій його руками, у кожній яблуньці, посадженого ним садка», –  із сумом зачитували ведучі.

Світлу пам’ять директора школи, всіх загиблих захисників України присутні, схиливши голови вшанували хвилиною мовчання. Отець Олександр освятив меморіальну дошку, до якої лягли живі квіти.

Тепер ця пам’ятна дошка нагадуватиме про людину, яка своїми справами ще довго житиме у серцях усіх, хто його знав. Нагадуватиме про людину, яка надто любила життя і так рано залишила його.